Особливості структури функціонального забезпечення спеціальної роботоздатності спортсменів, які спеціалізуються на дистанції 1000 м у веслуванні на байдарках

Анотація

Анотація. У статті розглянуто питання структури функціонального забезпечення спеціальної роботоздатності спортсменів, які спеціалізуються на дистанції 1000 м у веслуванні на байдарках. Мета. Визначити відмінності та обґрунтувати типологічні особливості функціонального забезпечення спеціальної роботоздатності спортсменів, які спеціалізуються на дистанції 1000 м у веслуванні на байдарках. Методи. Аналіз, систематизація та узагальнення даних літературних джерел, інструментальні методи досліджень з використанням ергометрії, газоаналізу, пульсометрії, біохімічні методи, аналіз і порівняння, методи математичної статистики. Результати. Обґрунтовано відмінності та типологічні особливості функціонального забезпечення спеціальної роботоздатності спортсменів, які спеціалізуються дистанції 1000 м у веслуванні на байдарках; сформовано елементи системи оцінювання й інтерпретації показників функціонального забезпечення спеціальної роботоздатності веслувальників, які спеціалізуються на дистанції 1000 м у веслуванні на байдарках і каное. За результатами проведеного аналізу виділено типологічні групи веслувальників на байдарках, які спеціалізуються на дистанції 1000 м. Перша група, характеризується достовірно більш високими показниками ергометричної потужності роботи в умовах наростаючого стомлення – 289,00 ± 41,01 Вт (W90с, Вт), в умовах моделювання стартового розгону – 480,5 ± 57,28 Вт (W10с, Вт), досягнення рівня максимального споживання кисню в умовах східчасто-зростаючого навантаження – 218,5 ± 20,51 Вт (W VO2 max, Вт), що перебували в межах модельного діапазону спортсменів високого класу (р < 0,05). Показники потужності та ємності анаеробного енергозабезпечення були найнижчими серед інших груп спортсменів. Розходження показників достовірні при р < 0,05. Показники потужності аеробного енергозабезпечення достовірно не відрізнялися від показників спортсменів інших типологічних груп (р > 0,05). Друга типологічна група спортсменів характеризується зниженими показниками аеробного енергозабезпечення в умовах наростаючого стомлення та відмінностями показників компенсації втоми під час виконання навантаження критичної потужності. У окремих спортсменів VE ∙ СО2 –1 с.с. ум. од. перевищував VE ∙ СО2 –1 90 с, ум. од., тому у даної типологічної групи відмічено достовірно більш низький рівень – 5,1 ± 7,52 % (р < 0,05) порівняно з іншими спортсменами. Третя типологічна група спортсменів характеризується достовірно більш високими показниками потужності та ємності анаеробного енергозабезпечення – 11,12 ± 1,79 ммоль ∙ л–1 (La max 30 c) та 17,33 ± 1,13 ммоль ∙ л–1 (La max 90 c), що перебували в межах модельного діапазону спортсменів високого класу (р < 0,05). Показники кінетики лактату у цієї групи спортсменів мали індивідуальні відмінності, у окремих осіб La max був зареєстрований на 3-й хв відновного періоду і до 7-ї хв знизився на 0,37 ммоль ∙ л–1. Показники потужності аеробного енергозабезпечення достовірно не відрізнялися від показників спортсменів інших типологічних груп (р > 0,05).

Ключові слова: веслування на байдарках, функціональне забезпечення, спеціальна роботоздатність.